Зараз, коли Крим наближається до чергового катастрофічного літнього сезону, дехто знову проводить хибні історичні паралелі між Кримською Крадіжкою 2014 року та шотландським референдумом. Себто між справжнім референдумом, який готувався протягом років, та тим посміховиськом, яке було проведено у Криму під дулами путінських окупантів. Маю визнати: подібність справді є – як між стільцем і електричним стільцем. 

Почати хоча б із того, що проведений нашвидкуруч протягом двох (!) тижнів кримський «плебісцит» нічого не вирішував. Путін сам чітко та недвозначно визнав у своєму новому відео «Повернення на Батьківщину»: наказ щодо остаточного вирішення кримського питання був виданий ним особисто відразу після вигнання корумпованого президента Януковича. Тобто за три тижні до «плебісциту». 
Путін стверджує, він хотів тільки захистити Крим. Від чого? Заради чого найулюбленіше місце відпочинку російськомовних людей було перетворено на це похмуре, ізольоване, нашпиговане ракетами яблуко незгоди? Парадокс нашого часу: український Крим об’єктивно був досить близький до втілення путінської мрії про «російський світ". Це було місце, де українці, росіяни, білоруси збиралися щоліта і відпочивали так, як вони звикли. Зараз, завдяки Путіну, ця концепція припинила існування. Дві найбільші слов’янські нації вже ніколи не зможуть дивитися одне одній в очі, не згадуючи цю підлу, брехливу, зрадницьку, нібито не існуючу війну. 
Україна була найбільш мирною країною Східної Європи – одною із небагатьох, які оминула доля Чечні-2000 та Грузії-2008. Але потім прийшов російський спецназ. Колишній «міністр оборони» так званої Донецької Народної Республіки Ігор Стрелков, якого нині вітають в Росії як національного героя, проголошує на кожному кроці: це я розпочав цю війну. 
На своїх чисельних та переповнених вщент прес-конференціях він детально розповідає, як силою зганяв до зали депутатів кримського парламенту для голосування проти України – а потім, через кілька тижнів вирушив на Донбас і пролив першу кров. 
Стрелков – це ангел смерті цієї війни. Але хто був достатньо могутнім, щоб дати наказ цьому кадровому офіцеру російської таємної поліції та його поплічникам (Бородаю, Безлеру та іншим)? Риторичне питання в країні, президент якої сам є кадровим офіцером російської таємної поліції. До речі, цікава річ: саме ця країна називає Україну сьогодні «хунтою».

Oberösterreichische Nachrichten, Щерба Олександр Васильович