Стаття Посла Олександра Щерби в австрійській "Ді Прессе"
Опубліковано 01 вересня 2015 року о 22:18

Олександр ЩербаПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА – ЦЕ НЕ «ДУМКА»

Рішення України обмежити доступ на полиці українських магазинів деяких російських авторів критикується в Австрії. У цьому кроці бачать обмеження свободи думки. Але ж пропаганда – це не «думка». Пропаганда – це, користуючись медичною термінологією, патоген, який породжує найгіршу хворобу – ненависть. 
Гадаю, ніхто не стане заперечувати, що мислення Росії перебуває під контролем Кремля. У Путіна було достатньо часу, щоб поставити на чільні позиції політично зручних філософів, журналістів, письменників, а критиків режиму – відсунути на задній план, чи взагалі позбутися їх. утворилася безпрецедентна синхронність між можновладцями та «інтелектуалами». 
Цей конформізм чітко видно на прикладі долі українського режисера Олега Сенцова, якого російська юстиція засудила до 20 (!) років ув’язнення. Ні українське громадянство обвинувачуваного, ні та обставина, що в ході слідства його душили пластиковим пакетом і били дубцями, ні сміхотворність звинувачень, основаних на письмових свідченнях одної особи – ніщо не спонукало російську інтелігенцію до протестів. 
РАДІСНЕ НЕВІДАННЯ
Ця ситуація – гірша, ніж все що ми пам’ятаємо з пізніх радянських часів. Не пригадую, щоб радянських дисидентів присуджували до такого терміну. Нагадаю: стільки ж дали норвежцю Брейвіку (убивці 77 людей). І тим не менше – Росія мовчить. Так само як мовчать багато людей в Європі. 
Коли правда стає болісною, людина ховається у відмовки. «Ці українці, вони ж – фашисти…». Це нагадує сумнозвісне «Цей мій сусід, він же хотів зла товаришу Сталіну…». Так нація доводиться до стану, який можна визначити як «радісне невідання» - ідеальний ґрунт для продуманої пропагандистської машини. Така машина є у розпорядженні Путіна. Україна найперша відчувала її на собі – бо не була відокремлена від російського інформаційного простору ні мовою, ні цензурою. 
Донедавна в звичайних українських книгарнях можна було купити твори Александра Дугіна, який називав сьогоднішніх українців «расою дегенератів». Або ж Едуарда Лімонова, засновника неонацистської партії, члени якої масово воюють проти України. Або ж Александра Проханова, який змальовував нинішню Україну як «чорну сперму нацизму». Сподіваюся, тепер ця «думка» зникне з України. 
Дугін, Лімонов і компанія – такі нині в Росії «властителі думок», культивовані державою, любимі народом. В нормальній реальності це були б просто фріки, цікаві скоріше для психіатра, ніж для літературного критика. Але в Україні триває війна. І настав день, коли люди зрозуміли: давати слово путінським проповідникам ненависті, фрікам – небезпечно. І навпаки, закрити їм доступ (принаймні в Україні) – це рішення, яке диктує здоровий глузд. 
Тут мова не стільки про свободу думки, скільки про бажаність правди. А правда про Україну полягає насамперед, у тому, що для більшості вона, ця правда, незручна. Від неї тхне кров’ю, потом і смертю. В той час як брехня обіцяє вигідні оборудки між Росією та Європою та ілюзію стабільності. Потрібно небагато: просто пожертвувати Україною. Слава Богу, на політичному рівні ця опція не обговорюється. Але на рівні побутових бесід – ще й як…

 

Die Presse, Олександр Щерба

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux