Диктатор Йосиф Сталін, якого нині знову ставлять на постаменти в Росії, колись казав, що смерть одної людини – це трагедія, а смерть тисяч – це тільки статистика. Санкції – це така «статистика», яку не можуть ігнорувати навіть в Росії. Зрозуміло, що вони болючі для всіх – як, власне, і всі наслідки війни. Тим більш вдячні ми Австрії за те, що вона несе цей тягар. Чим більший тиск на агресора, тим менше в нього буде спокуси вдихнути життя в цього монстра під назвою «Новороссія». І навпаки. 
Ті, хто посилаючись на проблему корупції в Україні, вимагають скасування санкцій проти Росії, трохи лукавлять. Насправді перед нами дві окремі проблеми: агресивність Росії та корупція в Україні. За їх логікою, існування корупції виправдовує існування агресії, в той час як правильною відповіддю було б: позбавитися обох проблем. Цього бажає Україна. Наступний візит керівництва новоствореного Національного антикорупційного бюро до Відня слугуватиме цій меті.

Нової політики Росії не видно
В Україні сьогодні багато нових речей. Новостворена армія готова захищати країну. Новоукомплектована поліція робить так, аби корупція не була елементом повсякдення. Новореформоване сільське господарство переживає успішні часи. Інші галузі знаходяться у важкому стані – але реформуються. Більше електронного уряду та молодих реформаторів, менше бюрократії та «старої школи» - це відповідь на головну потребу України: стати кращою державою. 
При цьому на Сході України встановився крихкий баланс. Відкрита рана Європи кровоточить менше, але не забинтована як слід. Ознаки миру присутні – але не ознаки нової політики Росії.

Неосталіністи і помірковані
Які цілі переслідує Росія в Європі? Хто скаже, що знає відповідь напевне – помиляється. Росія застрягла між неосталінськими хардлайнерами та групою поміркованих, які шукають «стратегію виходу». Обидві групи чекають. Перша – на поступки Європи. Остання – на поступки Путіна. 
В такій ситуації запланована участь крупних європейських концернів у проекті Нордстрім-2 та розробці нових нафтових покладів у Сибіру – це саме те, чого чекають неосталіністи. Грубо кажучи: байдуже до цінностей, їм у Європі насправді важливі тільки прибутки. А помірковані у Росії знову залишаться стояти як п’ята колона. 
Очевидно, що такі проекти допомагали б фінансувати агресивну політику Росії в Європі. Багато хто каже: не наші проблеми. Хтозна. Адже є проблема, від якої Європа не втече: проблема ставлення Росії.
Москва як глузувала, так і глузує із «ліберальної Європи». ЄС для Москви це чужа, декадентська сила, яка себе вичерпала і тільки тримає місце теплим для нової богобоязненної нації – Росії. Одним словом, «Гейропа». Чи зараз на часі кидатися у стратегічні проекти із таким партнером (а до того ж і з все ще відкритою раною в Україні) – це питання, на яке кожна країна ЄС має відповідати сама.

DiePresse.com, Щерба Олександр Васильович