Перше. Крим на сьогодні є не більшою мірою російським, ніж Австрія була німецькою при Гітлері. Анексія була очевидним порушенням міжнародного права. Насамперед – всіх існуючих договорів між Україною та Росією, починаючи із Будапештського меморандуму, де Росія (в обмін на українську ядерну зброю) гарантувала недоторканність українських кордонів.

Друге. В Криму ніхто нікого не ображав, права людини не порушувалися. Це була неспровокована загарбницька агресія в найгірших традиціях похмурих років 20 сторіччя. І причина була лише одна: імперські апетити Кремля.

Третє. Ніщо не перетворює злочинний Аншлюс на законний Аншлюс – в тому числі фотографії радісного населення. Австрія знає це із власного досвіду. Так званий «референдум» був фарсом, який ніхто не визнав.

Четверте. Теза про те, що «Крим був завжди російським» не витримує жодної критики. Крим був частиною російської імперії та РРФСР з 1774 по 1954 рік. Для прикладу, Київ, був у складі російської імперії з 1654 року. Себто, за цією логікою, і Київ можна проголосити «російським» та окупувати? І взагалі, чи може саме австрійський політик дозволити собі таку логіку?

П’яте. Аншлюс 2014 року не був «ненасильницьким». Приклад: 39-річний кримський татарин Решат Аметов, який був підданий тортурам та вбитий пострілом в око, тільки тому що тримав в руках папірець із надписом «Ні окупації!». Нагадаю, це було 3 березня 2014 року. Море ненависті ще не розділяло Україну та Росію. Україна, по суті, спостерігала за окупацією, не в силах уявити собі таку річ, як українсько-російська війна. У Кремля, вочевидь, такої проблеми не було: Росія приходила, вбивала та забирала нашу землю без найменших коливань.

Десятки етнічних українців та кримських татар зникли під час окупації. Політичні в’язні (як наприклад, Олег Сенцов, Олександр Кольченко та Геннадій Афанасьєв) піддавалися тортурам із використанням пластикових пакетів та електричних кабелів. Зовсім нещодавно до різних термінів ув’язнення були засуджені старійшини кримськотатарського народу – політики Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров. Мені цікаво, чи можуть європейські друзі Путіна уявити собі відчуття, коли на твоєму тілі закріплюється електрична клема. Або коли пластиковий пакет натягується на голову.

Саме так Росія прийшла в Крим – як пластиковий пакет на голову. Через розтоптане міжнародне право, через немислиму муку одних – і так, через радісні сльози інших. Це все нагадує європейську біду 1938-39 років. Це – а також готовність багатьох європейських політиків не бачити цієї біди.

Oberösterreichische Nachrichten,