Як 2014 року не було виправдань аншлюсу Криму, так само і зараз нема виправдань легітимізації цієї загарбницької акції. Нагадаю, ще 1994 року в обмін на українську ядерну зброю Росія урочисто пообіцяла поважати кордони України та її суверенітет. Це було записано в пункті першому Будапештського меморандуму – документу, який Росія брутально розтоптала, так само як і все те позитивне, що коли-небудь існувало між Україною та Росією.

В українському Криму ніхто нікого не ображав, нічиї права не порушувалися. Український Крим – це був свого роду реальний «русский мир», місце, де російськомовні люди з усього колишнього СРСР любили з’їжджатися на літо і проводити відпустку. Проте Володимиру Путіну не було справи до людей. Він хотів показати світу, скільки тестостерону в його крові. Ну що ж, він це показав. Багато людей загинули, у багатьох він просто зруйнував долю. А «русский мир» перетворився на «російське гетто». 

Аншлюс Криму відбувся тієї ж пори року, із схожими підсумками так званих «референдумів» та аналогічними фотографіями «радісних народних мас», як і аншлюс Австрії рівно 80 років тому. Я вдячний, що принаймні в цей меморіальний рік австрійське представництво на цьому так званому «форумі» було мінімальним. Проте серед його екзотичних гостей була фігура, яка дещо виділялася з-поміж інших: віце-бургомістр австрійського Лінца Детлеф Віммер. Цей представник Верхньої Австрії вже давно недвозначно дав зрозуміти, що не має нічого проти аншлюсу Криму. Останнім часом не було жодного запрошення так званої «адміністрації» Криму, яке він не прийняв би. Проте його нинішнє перебування у Криму було особливим.

Перебуваючи в Ялті, герр Віммер (якщо вірити російській пресі) сказав наступне: «Місто Лінц, яке я представляю – це другий за вагою економічний центр Австрії. Минулого року ми вирішили виступити проти санкцій та за економічну співпрацю із Росією. Америка диктує нам свої інтереси. Але ми виступаємо за те, щоб усі народи працювали в інтересах Європи».

Отже, я запитую себе: хто такі ці «ми»? Не можу собі уявити, щоб Лінц та бургомістр Клаус Лугар раптом вирішили піти на конфронтацію з Європейським Союзом, проголосити Сполучені Штати ворогом та ще й визнати анексію Криму.

Після всіх моїх особистих листів до герра Віммера, очевидно, що в чергове звертатися до його сумління чи свідомості немає сенсу. В Україні він внесений до списку людей, які свідомо, неодноразово і демонстративно порушували український закон. Тому я офіційно звертаюся до міста Лінц: чи мав герр Віммер повноваження робити вищенаведені заяви? І якщо (в черговий раз) з’ясується, що він відвідував окуповану територію «у виключно особистій якості», то чому він вводить громадськість в оману?

Для герра Віммера в`їзд в Україну закритий. Тому партнерство Лінца з українським містом Запоріжжя паралізоване. Причина: особисті рішення пана Віммера. Сподіваюся, однак, що це партнерство не приречене. Такі речі не можуть бути заручниками людей, які чомусь вирішили, що міжнародне право, історія та мораль більше не мають значення.

Die Presse,