Посол України в Австрії Олександр Щерба захищає опцію членства в НАТО, закидає Москві триваючу агресію та вимагає продовження санкцій.
Інсбрук. Минулого четверга Посол Щерба виступив У Центрі Менеджменту міста Інсбрук із лекцією «Україна між Сходом та Заходом». Наша газета поговорила з ним про війну, нову конфронтацію між Сходом та Заходом та надію щодо встановлення миру.
ТТ: Попри домовленості щодо перемир’я, в Україні знову відбуваються криваві бої між урядовими силами та проросійськими сепаратистами. Чи треба розуміти так, що лютневий мирний план під назвою Мінськ-ІІ перебуває у небезпеці? Чи загрожує нова ескалація?
ОЩ: Схоже на те, що цілі перемир’я тлумачаться Україною та Росією по-різному. Так, ми знову маємо загострення конфлікту. Домовленості щодо припинення вогню ще не зірвані, але перебувають у серйозній небезпеці – попри загальне розуміння, що це може бути останній шанс для відновлення миру. Це не вина України. Ми відвели важку зброю та здебільшого не відповідали на вогонь сепаратистів, ми здійснили домовлені кроки із започаткування конституційної реформи. Наша совість чиста. Щодо росіян – я не був би так певен.
ТТ: Чи перетворилася Україна на поле нового конфлікту між Сходом і Заходом.
ОЩ: Схоже, що це є наша нова реальність. Одна країна обрала європейський шлях. Інша карає її за цей вибір. Україна хоче належати до європейської системи цінностей. В цьому причина прагнення України укласти Угоду про асоціацію з ЄС. І чим ближче було підписання, тим більшим був спротив Москви. Як ми бачимо зараз, Москва думала про все що завгодно, тільки не про компроміс. Її мета була заблокувати угоду. Часто складається враження, що Росія думає лише про геополітичні інтереси. Саме з цієї точки зору тлумачилася і асоціація. Росія хоче, щоб рішення щодо майбутнього України приймалися у Москві. Ми з цим ніколи не змиримся.
ТТ: Москва змальовує вигнання колишнього українського президента Віктора Януковича як оркестрований путч, до якого долучився і Захід. Що Ви на це скажете?
ОЩ: У сучасному світі існує тільки один ефективний спосіб маніпуляції свідомістю мас – через телевізор. Той хто має вплив на телевізійні канали, має вплив на настрій мас. Наприклад, як зараз у Росії. Проте на момент народного повстання на Майдані, майже всі телевізійні канали були в руках уряду. Як у НДР в часи падіння стіни та в Чехословаччині на момент оксамитової революції. І тим не менше, сотні тисяч людей вийшли, попри мороз, на Майдан, аби боротися за свободу та демократію. Цей протест ішов від народу, а не ззовні або від державної пропаганди – так само як у європейських революціях кінця восьмидесятих. Причина проста: людське прагнення справедливості. А також, не в останню чергу – європейська мрія цілого покоління, яку тодішній уряд у найбільш вирішальний і напружений момент просто відняв. Обіцяти щось сотням тисяч людей, а потім в останній момент відняти – погана ідея. Ще гірша – бити та тримати місяцями на морозі сотні тисяч протестувальників. Янукович вивчив цей урок на власній шкурі.
ТТ: До речі, щодо прив’язки України до Заходу. Прагнення уряду України вступити до НАТО виводить Москву із рівноваги. Проте і Берлін проти. Чи не надто високі ставки України у цій грі?
ОЩ: Ми не граємо. Ми боремося за виживання. Ми були позаблоковою державою – на нас напали, у нас забрали частину нашої землі. Невже хтось чекає, що ми будемо у захваті від цього існування в «кімнаті очікування» між Сходом і Заходом? Ні, ми відмовилися від позаблокового статусу. Ми маємо тепер опцію подати заявку на вступ до НАТО. Це логічний висновок із цієї війни. Якщо на її початку рівень підтримки членства в НАТО серед населення був 15%, то тепер близько 60%. В результаті своєї агресії Росія сама собі створила проблеми. Ми побачили, чого варті «гарантії безпеки» Москви. Ми опинилися сам-на-сам перед російською агресією.
ТТ: Австрія запропонувала Києву нейтралітет як модель на майбутнє. Чи є ця модель чимсь реальним для України?
ОЩ: Ми знаходимося у війні, воюємо за власне існування. Зараз не той момент, щоб розмірковувати про цю модель.
ТТ: Пристрасті ще більше розпалюються у світлі дискусій про можливе постачання Україні американської зброї.
ОЩ: Росія, найсильніша військова потуга Сходу, розпочала проти нас агресію та застосувала найсучаснішу наступальну зброю. З іншого боку, США, найпотужніша військова потуга Заходу, все ще бояться постачати нам суто захисну зброю. Захід грає від оборони, він боїться – і це тільки надихає агресора.
ТТ: Але ж США та Європа запровадили далекосяжні економічні санкції проти Росії. Наслідки для російської економіки – очевидні.
ОЩ: Санкції – це єдина лінія, яку Європа провела між добром і злом. Не буде цієї лінії – це означатиме, що ЄС перестав розрізняти добро і зло. Тому навіть із моральної точки зору Європа має бути зацікавлена у збереженні санкцій. Ми зі свого боку, вдячні за них. В тому числі країнам, які найбільше потерпають. Насамперед Австрії.
ТТ: У березні минулого року Росія здійснила анексію українського чорноморського півострова Крим. Захід засудив цей крок як порушення міжнародного права. Проте повернення Криму на разі виглядає безперспективним. Чи бачите ви шанс, що Крим коли-небудь повернеться в Україну?
ОЩ: Я в це вірю. Крим належить Україні, навіть з точки зору постачання. Це як із краденим мобільним телефоном. Що будеш з ним робити, коли нема підзарядки? Анексія призвела до мутації Криму – від місця гармонійного співіснування та відпочинку російськомовних людей з усього світу до «російського гетто». Відрізаного від світу, нашпигованого зброєю, з масовими порушеннями прав людини... Ну і звичайно, анексія Криму – це кричуще порушення міжнародного права із далекосяжними наслідками для Європи.
ТТ: Попри глибокі лінії розділу, які виникли в ході конфлікту, чи має Україна надію на новий старт?
ОЩ: Не лише надію, але й певність. Ніхто не зламає волю України. На нашому боці правда та міжнародне право. З іншого боку, ми сьогодні, на жаль, не в тій ситуації, щоб будувати далекосяжні плани. Зараз головне – нарешті перестати вбивати одне одного. Наступною проблемою буде притупити ненависть, яка виникла в результаті цієї війни. Потім треба буде починати відбудову. Тобто, ми маємо концентруватися на політиці маленьких кроків.