«Те, що Путін творить в Україні, я, звичайно, не схвалюю – але розумію, чому він це робить», - як посол я чую цю фразу досить часто. Німецьке слово Putinversteher стало знаком моральної розгубленості нашого часу: я засуджую зло, але розумію його. Багато хто каже ці слова, не замислюючись про те, що розуміти зло в такий спосіб – це виправдовувати його. 

Якщо вже йдеться не про виправдання, а справді про розуміння, то ніхто на Заході не розуміє Путіна так, як його розуміємо ми, українці. Ми є виходцями із того ж самого плавильного котла СРСР, що і громадяни Росії. Багато хто з нас читає ті самі книжки, слухає ту саму музику. Багато є носіями російської мови як рідної. 

Ніхто краще нас не розуміє, як мислить Росія і що від Росії можна очікувати. Ми чуємо не лише те, що росіяни кажуть в обличчя, але й те, що кажуть за спиною. І ось це останнє – не може не лякати. 

Наприклад, від московських політиків можна на повному серьйозі почути, що ніякої України насправді нема, це «вигадка австрійського генштабу часів Франца Йозефа». Ми також чуємо, як росіяни висміюють Австрію на своєму телебаченні поширюючи черговий фейк про звільнення педофіла-сирійця у Відні. Ми чуємо і як голова думської фракції публічно звинувачує Австрію в фальсифікації грудневих президентських виборів.

УКРАЇНА - ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК

Ті, кого на Заході називають Putinversteher, живуть у потемкінському світі, в якому Росії потрібно лише одне: аби їй дали бути самою собою. Неправда. Насправді плани Росії набагато більш далекосяжні – і спроба переламати Україну це лише початок. «Віднині Європа неважлива. Рішення приймаються двома світовими гравцями: Путіним та Трампом», - сказав нещодавно відомий російський сенатор Пушков. «Якщо нам вдасться це зробити у Донецьку, нам вдасться це зробити скрізь», - сказав відомий російський письменник Прілєпін. «Скрізь» - гучне слово. Чи маємо ми гадку, де воно закінчується?

РОСІЙСЬКА ХРОМОСОМА

Так, у росіян та українців багато спільного. Але одне точно не спільне – розуміння свого майбутнього. Росіяни шукають своє майбутнє у своєму минулому. Ми – ні. Російський міністр культури колись казав, що мовляв у росіян є хромосома, якої нема у інших європейців (ну а у вигаданих австрійцями українців – і поготів мабуть!). Якщо ця хромосома справді існує, то вона називається «імперсько-радянська ностальгія». Її у нас і справді нема. 

Правда проста. Україна обрала Європу. Росія її за це карає. Все інше (насамперед набридлі мантри про те, що «Україна сама винна») – це ніщо інше, як спроба змістити акцент. 

Так, Україна – не без гріха. Корупція та неефективна бюрократія лишаються нашими хворобами. Але ми розуміємо це. Сенс української революції був і лишається у тому, щоб залишити ці гріхи та імперську спадщину у минулому – а не будувати на ній якусь нову свідомість. 

Ми прагнемо стати кращими як нація. Прогрес є. Високопоставлені корупціонери сідають у в’язницю. Молоді антикорупційні прокурори не здаються старій системі. Економіка оживає (в останньому кварталі минулого року було майже 4,7% росту ВВП). 
Україна може стати точкою у часі та просторі, коли європейська криза може почати перетворюватися на європейський шанс. Просто треба бути сильним тверезо бачити всі вади та переваги як України, так і Росії.

DIE PRESSE ,