СТАТТЯ ПОСЛА ОЛЕКСАНДРА ЩЕРБИ ДЛЯ DIE PRESSE: ПАМ‘ЯТАЙМО ЗАГАРБНИЦЬКУ АНЕКСІЮ КРИМУ!
Опубліковано 25 лютого 2019 року о 12:44

Вже п’ять років Україну карають за її рішення бути з Європою. Це збочена війна між двома народами, які мають багато спільного. Але не забуваймо: це російська зброя, російські громадяни і російські знамена на українській землі – не навпаки. 

Тому прошу з розумінням ставитися, коли миротворчі заклики «до обох сторін» трохи скептично сприймаються в Україні.

Я згадую перших жертв цієї війни. В Криму це був Решат Аметов, який 3 березня 2014 року вийшов в окупованому Сімферополі на одиночну акцію протесту, був схоплений, підданий тортурам і вбитий – «ударом гострого предмета в око». На Донбасі це був український офіцер Геннадій Біліченко 13 квітня та місцевий політик Володимир Рибак 19 квітня . Геннадія розстріляв російський спецназ. Володимиру розрізали живіт і штовхнули ще живого в річку.

З тих пір ця війна забрала вже 13 тисяч життів, майже 2 мільйони стали біженцями. Ось такий океан людського страждання.
Передісторію всі добре знають. У 2013 р. Росія намагається запобігти зближенню України з ЄС. Президент Янукович здається – але народ ні. Після тримісячного протистояння сто чоловік гинуть на Майдані. Янукович тікає. Новий уряд приходить до влади. В Криму виникають «зелені чоловічки». Вперше в повоєнній історії європейські кордони зазнають насильницької зміни. Через кілька тижнів «зелені чоловічки» з’являються на Донбасі – у спробі продовжити дезінтеграцію України. Так почалася війна. Як вона закінчиться – це знає достеменно лише той, хто її розпочав.

У цьому зв’язку є три великі ілюзії. Ілюзія перша (банальна) – Росію спровокували. «Мене спровокували!» - це слова кожного насильника на цій планеті. Чому Путіну вірять в тому, в чому не повірили б насильнику? «НАТО зайшло надто далеко». НАТО зайшло надто далеко, бо народи Східної Європи надто добре знають Росію. Коли ті, хто належать до НАТО або знаходяться під його парасолею, кажуть Україні, що вона не має права на членство в НАТО – це лицемірство. Чому, тому що «в росіян своя гордість»? Так і в українців вона є!
Друга ілюзія (політична): в Криму йшлося про самовизначення народу. Росії будь-яке самовизначення глибоко байдуже. Дві війни в Чечні тому підтвердження. В Сибіру є регіони, які на 75% відсотків населені етнічними китайцями. Гадаю, Росії б не сподобалося, якби в них раптом вигулькнули загони національної самооборони з китайським акцентом і почали вимагати самовизначення. Отож, в Криму йшлося про грабіжницьку анексію, але жодним чином не про самовизначення.

Третя ілюзія (стратегічна): Захід чимось завинив перед Росією, а Україні доводиться розплачуватися за його боргами. Давайте вже без самообману! Росія не звикла мислити категоріями компромісу. Вона просто хоче отримати назад свій шматок світового пирога. Починаючи з України. На менше, ніж повернення України до зони російського впливу, вони не погодяться. Але ж і для України це не варіант. В тінь Росії ми вже не вернемося. Особливо після того, через що пройшли в останні п’ять років.

Звідси й безкінечна війна. Звідси й тупик у Мінську. Звідси і розуміння того, що без миротворців ООН рішення не буде.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux