Герр Фоггенгубер стверджує, що Україна «ніколи не мала жодного відношення до Криму». Схоже на те, що він вже давненько не дивився на географічну карту. Україна – це єдина частина земної суші, з’єднана з півостровом. Княгиня Ольга, яка принесла християнство до Київської Русі, одної з найбільших держав Європи, свого часу хрестилася саме в Криму. І далеко не випадково називалася та держава не Московською, а Київською Руссю. Адже Москва була на той момент простим болотом.

Так, „Kyjiw“, а не „Kiew“ – нещодавно німецький словник «Дуден» визначився, що саме так пишеться це місто німецькою мовою. Чи, може, Україна і до Києва не має ніякого відношення? Абсурд, але саме сюди приводить логіка тих, хто постійно нагадує, що Крим був у складі Російської Імперії з 1783 року. Київ був у складі цієї імперії ще довше – з 1654 року. То що, герр Фоггенгубер, тепер нам і в Києві чекати путінських «зелених чоловічків»?

Україна (в особі Київської Руси) стояла біля витоків Європи. А після того провела багато сторічь поділена між імперіями. Через віки існування в тіні вона пронесла і свою мову, і свою культуру. Це існування менших народів у тіні більших називалося колоніалізмом. Щонайменше дивно бачити, як політик 21 сторіччя виправдовує насильницьку раптову зміну кордонів через реалії 18 сторіччя, шукаючи саме в похмурих колоніальних часах відповіді на запитання сучасної Європи.

В Росії доводиться чути розмови про кримську землю, «просякнуту російською кров’ю». І знову це лише частина правди. Адже більшість матросів та солдатів, які воювали у кримську війну 1853-1856 років були селянськими хлопцями, насильно рекрутованими в українських селах – починаючи з найбільш знаменитого героя «оборони Севастополя» - Петра Кішки, родом із Вінничини. І якщо ми вже говоримо про «кров» - куди ж дівати кров кримськотатарську? До речі, в березні 2014 року саме кримський татарин був першою жертвою окупації Криму. Звали його Решат Аметов. Путінські «ввічливі солдати» піддали його звірячим тортурам і вбили. Причина смерті: удар гострим предметом в око. Давайте не забувати про нього.

Коли 1 грудня 1991 року Україна (в рамках міжнародно визнаного референдуму) голосувала за незалежність від Радянського Союзу – більшість кримчан сказала «так». І до речі, герр Фоггенгубер, тоді приналежність Криму Україні теж не ставилася під питання, за винятком кількох шовіністичних голосів, які в політичному плані не грали ролі. Україна тоді відмовилася від ядерної зброї. В обмін на наше роззброєння Росія урочисто пообіцяла «поважати суверенітет та існуючі кордони України». Очевидно, що вірити Росії було помилкою. В майбутньому не повториться. І тим не менше: слова мають значення. Тому важливо, щоб саме кандидати в Європейський Парламент підбирали свої слова особливо ретельно.