БУК – не проста ракета. Вона підлітає до цілі і вибухає мільйоном маленьких куль. Вона розриває літак на клаптики.

«Мирные люди не пострадали…» - написав тоді демон цієї війни Ігор Стрелков-Гіркін. Потім злякано затер.

Рік пройшов з того чорного дня. Рік, який Росія використала для ще більшої брехні і ще більшої крові. Мільярди витрачені, аби обдурити світ та прив’язати цей страшний, смертний гріх до України. Проте у своєму шаленому угарі Росія забулася біблійську істину: «Нема нічого таємного, що не стало би явним». Правда все одно знайде свій шлях назовні, скільки б її не затирали. 

Брехня і жорстокість – ось суть тієї державної машини, яка привезла в Україну знаряддя вбивства, надихнула вбивцю натиснути гачок, сп’янила його радістю смерті, а потім примусила залягти на дно і тікати з цієї чужої для нього і такої ненависної «Укропії». Де він зараз, цей невідомий убивця? Мабуть, вже дуже далеко.

Але вбивця не лише він. Вбивці – всі ті, хто натравив росіян на українців. Миршаві політики. Гламурні політтехнологи. Пошарпані пропагандисти. Дипломати з очима, в яких вже нічого не лишилося крім класичного «Ми вас всіх продамо, купимо, а потім знову продамо…».

Росія, сумно дивитися на тебе. Загорнута в жирні георгієвські стрічки, ти намагаєшся довести світу, що це не ти збила літак, а Україна. Що це не ти б’єш Україну, а Україна сама себе б’є.

Заколот Ротшильдів, Рокфеллерів, масонів, рептилоїдів – ти ладна повірити у все, що завгодно, аби тільки не побачити страшну правду. А правда полягає в тому, що одна маленька людина збила зі шляху цілу велику націю.

«Мирные люди не пострадали…» - скільки ще вмре дітей, батьків, бабусь і дідусів, поки пройде це затьмарення духу?